Ця абетка була складена на основі книги В.О. Сухомлинського
«Як виховати справжню людину».
Батьківщина – твій дім, твоя колиска. У рідному домі не завжди все гаразд. Є в нас своє лихо і горе. Говорячи про них, пам'ятай: ти говориш про лихо і горе свого рідного дому...
Говорити про недоліки – для цьоговеликого розуму не треба. Думай і роби все для того, щоб перемогли добро і справедливість...
Батько – найрідніша, найдорожча для тебе людина, в образі якої втілюється
людська відповідальність за твою появу на світ, за кожний твій крок, вчинок, за весь
твій життєвий шлях – від народження до смерті... Бути гідним свого батька – твоя
особиста честь.
Будьте добрими дітьми для своїх батьків. Три нещастя є в людини: смерть,
старість і погані діти – говорить українська народна мудрість. Старість
невідворотна, смерть – невблаганна, перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від поганих дітей дім можна зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від твоїх батьків, а й від вас самих – дітей.
Бути справжньою людиною – це означає віддавати сили своєї душі в ім'я того,
щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожної
людини, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишилося щось хороше від тебе, від твоєї душі.
Бережи та шануй пам'ять про померлих. У кого немає в душі минулого, в того
не може бути й майбутнього. «Кожна людина – це неповторний світ. Під кожним
нагробком – світова історія» (Г. Гейне).
Гідність – мудра влада тримати себе в руках. Благородство твоєї
людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро й тонко ти
зумів визначити, що гідне і що негідне. Гідне повинно стати самою суттю
твоєї духовної культури...
Дідусеві й бабусі – почесне місце в домі. Якщо вирішується якась
нелегка і непроста справа – перше слово нехай належить дідусеві й бабусі.
Не соромся і не бійся поділитися з ними своїми радощами або горем, вони
вміють освітлювати людську радість мудрістю життя, і радість зробить тебе
подвійно щасливим...
Жіночість – це найвищий вияв людської краси. В цій красі –
народження нового життя, цвітіння розвитку. Носій і творець життя –
жінка – найглибше втілює високоморальне ставлення до майбутнього
людства. Поважати жінку – означає поважати життя.
Знання – неоціненне багатство, якого маєш ти набути в роки
дитинства, отроцтва, ранньої юності. Те, чого ти не здобув у юні роки,
ніколи не здобудеш потім. Твій обов'язок – учитися в повну міру своїх
сил.
І ще є одне духовне начало в нашій людській любові. Це – наша
потреба в людині. Не можна жити без почуття й усвідомлення того, що ти
комусь потрібен, що хтось бачить увесь сенс свого життя лише тому, що є
на світі ти.
Краса – могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з
якої ти можеш побачити те, чого без розуміння й відчуття прекрасного,
без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса – це яскраве світло,
що осяває світ... Я б назвав красу гімнастикою душі – вона випрямляє наш дух,
нашу совість, наші почуття, переконання. Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш
себе.
Любов до людей – це твоя моральна серцевина. Любов – могутня
вихователька. Вона робить людину чистішою, чеснішою, щирішою,
вимогливішою і суворішою в додержанні основ життя...
Людина залишає себе насамперед у людині. У цьому наше безсмертя. У цьому найвище щастя і сенс життя. Якщо ти хочеш залишитися в серці людському – виховуй своїх дітей. Виховання людини – найважливіший громадський обов'язок.
Мати творить твою неповторну особистість – ось у чому сенс,
мистецтво і майстерність того, що ми називаємо народженням. Берегти
матір – означає турбуватися про чисте джерело, із якого ти пив від часу
свого першого дихання і будеш пити до останньої хвилини свого життя.
Мужність – це справжня краса духу й тіла, переконань і вчинків. Мужність
робить людину могутньою і доброю, сильною і ласкавою.
Ніколи не забувай про свою теплу, затишну колиску, з якої ти вилетів,
як пташеня, якби не вона – ти був би ніщо, перед тобою не відчинилися б
двері у величезний світ Батьківщини.
Опановуй головне в духовній культурі – культуру людських
відносин: умій розрізняти в людині світле і темне. Те, що ми називаємо
повагою до людини, – це віра в добре начало в ній.
Праця – це не тільки лопата й плуг, а й думка. Дуже важливо, щоб
наші вихованці переконалися на власному досвіді, що думка – це
нелегка праця, і саме її складність, трудність і дає людині валику
радість.
Рід людський складається з поколінь, – це велика мудрість нашого
буття...
Повага, шанування старших поколінь – закон нашого життя.
Поважати старших треба тому, щоб утверджувати гідність кожної людини.
Скромність – це дисципліна людських відносин, вчинків, бажань,
думок і почуттів, волі та характеру. Бути скромним – означає ні на мить
не забувати, що кожна людина, з якою ти спілкуєшся, має свою гідність, і
твоє справді вільне і щасливе життя полягає в тому, щоб утверджувати гідність
кожної людини.
Совість живе в людському житті лише на поживному ґрунті совісності,
сорому; совість – це знання, багато разів помножене на переживання, почування, а
похідними цієї дії є сором, відповідальність і обов'язок, повинність.
Соромся порожнечі душі. Найбільше соромся того, що в тебе немає своїх
святинь, своїх непохитних, незаперечних істин, правил, принципів.
Соромся слабовілля, безпринциповості, «безхребетності». Гори від сорому,
якщо відчуваєш, що в тобі заворушився мерзенний черв'ячок, ім'я якому «моя хата з краю».
Соромся байдужого ставлення до життя, виконання обов'язку.
Соромся безвідповідальності, легковажності своїх почуттів, уподобань, у своїх почуттях треба бути вірним і зобов'язаним.
Соромся безкультурності. Невігластво розуму і почуттів збіднюють людину,
роблять її примітивною.
Терпимість і непримиренність – дуже важливі елементи духовної
культури, які тобі треба опанувати для того, щоб орієнтуватись у
безмежно складному світі людських пристрастей і характерів.
Умій відчувати поряд із собою людину, умій розуміти її душу,
бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя.
Умій бути вдячним. Почув похвалу – дякуй і радій, що ти рухаєшся в
напрямку людської досконалості. Почув докір, осуд – дякуй за те, що тебе вчать
жити.
Умій правильно бачити навколо себе щедрість і скнарість, справжнє багатство душі й потворну убогість.
Умій жаліти і шкодувати, берегти і оберігати; умій побачити ту безмежно
дорогу людську цінність, де від золотої купи залишилося кілька зернинок, від
яскравого і гарячого багаття – кілька жаринок, від багатого плодозбору – кілька
яблук.
Умій бути скромним, оберігати себе й інших від зухвальства, несправедливості, надокучливості.
Учитель творить людину. Ці мудрі й вагомі слова можна сказати тільки про
матір і батька. Знай, що велике щастя вчителя – бачити тебе таким, яким він
створив.
Школа – це духовна колиска народу. Чим більше піклування про
свою колиску виявляє народ, тим блискучіше його майбутнє, школярі –
це не просто діти, які зібралися в одному місці. Вони являють собою
дитяче суспільство, що живе за своїми гармонійними законами.
Юнаки і дівчата, ви повинні знати історію свого народу, у ваші
душі мають увійти кращі народні традиції, стати для вас святим
законом.
Якщо ти робитимеш тільки те, що хочеться, якщо активність твоя
спонукатиметься тільки передчуттям задоволення – в житті у тебе нічого
не буде дорогого і святого, душа твоя не осягне, що таке любов,
відданість, бажання твої будуть низькими і убогими, а життя без благородних
/людських бажань – порожнім і нудним.
Немає коментарів:
Дописати коментар